Year: 2025
Type: article
Abstract: ФІЛОСОФІЯ ГАРМОНІЇ ЯК ФІЛОСОФІЯ СУСПІЛЬСТВА СТАЛОГО РОЗВИТКУМета статті -розглянути та проаналізувати трансформації концепції гармонії від Античності до сьогодення задля дослідження можливостей даної концепції у формуванні ідеології нової глобальної культури світу, укоріненої у природному, еволюційному порядку соціальної гармонії. Методи дослідження -дослідження проводилося із залученням загально-наукових методів, історико-філософського та холістичного підходів.Наукова новизна дослідження полягає у зверненні до філософії гармонії, яка тільки народжується в українському філософському просторі та у дослідженні її можливостей, які можуть бути спрямовані на створення в епоху інформації нової культури світу, що передбачає глобальну згоду та досягнення соціальної гармонії, задля запобіганню війнам, геноциду та тероризму.Результати дослідження.Єдиною концепцією для гармонійного поєднання Людини, Суспільства, Природи та Космосу може бути тільки концепція гармонії, яка була сформована у колиски європейської культурі -Давньої Греції, видатними мислителями свого часу.Проблема сприйняття саме у такій якості концепції гармонії, може полягати в тому, що протягом останніх двох століть категорія гармонії асоціювалася в освіченої частини населення виключно з мистецтвом та естетикою як філософським осмисленням художньої творчості.Однак звернення до історії філософії гармонії в європейському культурному просторі дає нам уявлення про злети та падіння інтересу до цього феномену.Вчення про гармонію, яке дісталося нам у спадок від античних філософів, як показало нам дослідження давньогрецької та давньоримської філософії, мало суто універсальний характер і поширювалося і на Макрокосмос, і на Мікрокосмос, і на соціум, організація якого, на думку мислителів, повинна відбуватися відповідно до загальних законів Всесвіту.Центральними проблемами вчення про гармонію середньовічні мислителі вважали не так вивчення гармонії як феномену, а як теологічне питання про гармонію відносин між душею і тілом, вірою і розумом.В епоху Відродження відбувається розширення та збагачення поняття «гармонія», порівняно з попереднім Середньовіччям.Гуманісти відроджували саме античні цінності, тому гармонія трактувалася ними досить широко.Але вже в епоху Бароко у громадську свідомість проникають ідеї про дисгармонію світу, про тлінність і скороминущість всього сущого.Ренесанс залишив у спадок XVII століттю особистість, яка володіє високим ступенем індивідуальної самосвідомості, але протиріччя між цією особистістю та новими, трагічними для неї умовами існування створюють напружену, повну глибоких конфліктів духовну ситуацію.У XIX та XX ст.багато ідеалів і цінностей Просвітництва виявилися або невтіленими, або суттєво спотвореними.Модерн, який хизувався своїм розумом і раціональністю перед «смутними часами», допустив повернення у світ страшних вад Середньовіччя, оголосив їх нормою і поставив під захист свого закону.Розчарування та сумнів у прогресивності науково-технічного прогресу спровокувало появу альтернативних доктрин, що заперечують інтелектуальні цінності Модерну.На цьому тлі, особливо у післявоєнні часи, прокидається увага до античного вчення про гармонію, але розуміння західними філософами сутності гармонії часом все більше звужується і багатозначний та багаторівневий феномен перетворюється на суто естетичну категорію.Сучасний умонастрій західні інтелектуали позначили як метамодерн, сенс якого -скласти противагу умонастроям постмодерну.Істина метамодерну знаходиться десь посередині
Author: Tetiana Mykolaivna Poplavska
Language: English
Subfield: Management, Monitoring, Policy and Law
Field: Environmental Science
Domain: Physical Sciences
Open Access status: diamond
OpenAlex ID: W4409450523