The Principle of Resolving International Disputes by Peaceful Means: Problematic Aspects of Implementation
Year: 2025
Type: article
Abstract: ПРИНЦИП ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ МИРНИМИ ЗАСОБАМИ: ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇІсторично склалося так, що держави користувалися прерогативою вирішувати спори між собою у будь-який спосіб, який вони вважали за доцільний, включаючи як мирні, так і силові засоби.Однак поступово, під впливом розвитку міжнародно-правових норм, ідеї обмеження війни як інструменту політики та утвердження ідеалів колективної безпеки, цей підхід еволюціонував.Прийняття у 1899 році Міжнародної конвенції про мирне вирішення міжнародних спорів, що заклала основи інституційного арбітражу, а згодом діяльність Ліги Націй та створення Постійної палати міжнародного правосуддя заклали підвалини сучасної концепції мирного врегулювання спорів.Створення Організації Об'єднаних Націй і закріплення у Статуті імперативних положень щодо заборони застосування сили, за винятком самооборони або санкції Ради Безпеки, ознаменувало принципову трансформацію правового регулювання міждержавних відносин.Стаття 2(3) Статуту ООН встановила універсальний обов'язок держав вирішувати свої спори мирними засобами, не піддаючи загрозі міжнародний мир і безпеку.Стаття 33 визначила широкий спектр можливих способів врегулювання: переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, а також інші мирні засоби за власним вибором держав.Застосування цих процедур стало важливим елементом сучасної практики міжнародного права, а свобода вибору засобу врегулювання спору визнається однією з основних гарантій державного суверенітету.У міжнародній юриспруденції неодноразово підкреслювалося, що мирне врегулювання є як договірним, так і звичаєво-правовим зобов'язанням, що може навіть набувати статусу jus cogens.Принцип мирного вирішення спорів передбачає поєднання політичних, дипломатичних та судових механізмів, кожен з яких має свої переваги та особливості.Переговори залишаються первинною і найбільш гнучкою формою, яка забезпечує автономію сторін і зменшує витрати, тоді як арбітраж і судове врегулювання характеризуються обов'язковістю рішень та правовою природою процедур.Зокрема, важливою є практика Міжнародного Суду ООН, який у своїх рішеннях наголошує, що держави зобов'язані добросовісно прагнути до врегулювання спору мирними засобами.Разом із тим, навіть за наявності широкої договірної та інституційної бази, мирне вирішення спорів стикається із суттєвими викликами: розбіжністю політичних інтересів сторін, недовірою до міжнародних процедур, а також обмеженими механізмами примусу до виконання рішень.Актуальність дослідження зумовлена необхідністю удосконалення договірних інструментів, підвищення ефективності посередництва, примирення та арбітражу, а також забезпечення належної реалізації обов'язку держав діяти добросовісно при виборі способів вирішення спорів.Узагальнення історичних та сучасних підходів до реалізації принципу мирного врегулювання міжнародних спорів дозволяє дійти висновку, що цей принцип ПРАВО І СУСПІЛЬСТВО № 2 / 2025 peace, stability, and cooperation, as well as a key guarantee of the rule of law in international relations.
Source: Law and Society
Author: A.M. KADAR
Language: English
Subfield: Strategy and Management
Domain: Social Sciences
Open Access status: diamond
OpenAlex ID: W4412384889