Year: 2026
Type: dissertation
Abstract: Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 Філософія – Черкаський державний технологічний університет, Черкаси, 2026. Дисертаційне дослідження присвячене багатовимірному комплексному науковому вивченню процесів трансформації парадигми гуманітарної безпеки України в умовах воєнного стану, який було запроваджено у відповідь на масштабну військову агресію російської федерації проти української держави. У центрі наукового пошуку проведено повний аналіз змісту усіх структурних компонентів і складових та сучасної динаміки змін гуманітарної безпеки як системного явища, що поєднує духовну, культурну, освітню, наукову, інформаційну і соціальну сфери держави. Наукове вивчення теми також присвячене концептуалізації співвіднесення української національної гуманітарної безпеки та проблематики національної ідентичності у контексті магістральних векторів захисту сталого суспільного розвитку. У дисертації розглядаються теоретико-методологічні, концептуальні, аксіологічні, інформаціологічні та гносеологічні виміри впливу української національної ідеї гуманітарної безпеки ідентичності та суспільного розвитку. Особлива увага приділяється всебічному окресленню проблемного поля української національної ідеї суспільного розвитку в контексті нової моделі парадигми гуманітарної безпеки. Науковий розгляд ситуації у сфері гуманітарної безпеки спонукав до комплексного аналізу відповідних процесів трансформації парадигми гуманітарної безпеки України в умовах воєнного стану, який запроваджено у зв’язку із повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України. Діюча нині сфера гуманітарної безпеки розглядається в роботі як особливо важлива складова національної безпеки держави, що забезпечує збереження духовних, культурних, соціальних і моральних цінностей суспільства, а також стабільність розвитку освіти, науки, культури, інформаційного простору та соціальної політики. Виклики гуманітарній безпеці, що виникли в результаті війни: масові внутрішні переміщення населення, втрата родинних зв’язків, гуманітарна криза, руйнування освітньої та культурної інфраструктури, інформаційні загрози – визначили необхідність перегляду державної політики у гуманітарній сфері та формування нової парадигми для її захисту. Особлива важливість та актуальність теми визначається тим, що гуманітарна безпека у даних умовах перетворюється на стратегічну основу незламної стійкості України, сталу гарантію збереження її національної ідентичності, забезпечення соціальної стабільності та духовного потенціалу народу. Повномасштабна війна створила безпрецедентні виклики гуманітарному простору України: мільйони вимушено внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО), критичне руйнування інфраструктури освіти, науки й культури, суттєві втрати людського капіталу, серйозні морально-психологічні травми населення, стратегічні загрози інформаційній безпеці. У цих умовах виникла нагальна потреба перегляду традиційних підходів до забезпечення гуманітарної безпеки, формування нової парадигми її змісту, що вимагає сучасна ситуація, її вдосконалених механізмів і цілей. Головною метою дисертації є визначення закономірностей зміни парадигми гуманітарної безпеки України в умовах воєнного стану та розроблення концептуальних підходів щодо удосконалення державної політики у даній сфері. Для досягнення поставленої мети використано комплекс загальнонаукових методів, зокрема системний, порівняльно-правовий, історико-логічний, структурно-функціональний, індуктивний та контент-аналіз. Багатогранний підхід до вивчення наукової теми дозволив дослідити гуманітарну безпеку не тільки як комплексну систему захисту суспільних інтересів, а головне як соціально-політичний інститут, який реагує на воєнні виклики та забезпечує стійкість держави. У дисертації розкрита сутність головного поняття «гуманітарна безпека» у контексті сучасних загроз, проаналізовано різний міжнародний досвід її забезпечення, визначено роль державних інституцій, дії органів місцевого самоврядування та громадянського суспільства у формуванні цілісної системи гуманітарної безпеки. Особливу увагу приділено питанням захисту прав ВПО, гарантіям доступу до освіти, охорони здоров’я, культурних цінностей, а також інформаційній безпеці як вектору стійкості гуманітарного простору України. Обґрунтовано, що ефективне функціонування гуманітарної безпеки можливе тільки за умови її повної інтеграції у загальнодержавну систему безпеки, узгодження з міжнародними стандартами прав людини та принципами сталого розвитку, відновлення людського капіталу та підвищення рівня соціальної згуртованості суспільства в умовах воєнного та поствоєнного періодів. Головною метою дослідження є всебічне наукове обґрунтування закономірностей зміни парадигми гуманітарної безпеки України в умовах воєнного стану, а також розроблення нової концептуальної моделі державної гуманітарної політики, чітко спрямованої на повне відновлення соціально-культурного потенціалу, збереження духовних цінностей нації та формування стійкої гуманітарної системи. Об’єктом наукового дослідження у дисертації виступає діюча система гуманітарної безпеки України як важлива складова частина національної безпеки, а предметом - процес її вимушеної трансформації в умовах війни, воєнного стану та у поствоєнний період. Для проведення повного всебічного наукового дослідження у роботі застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів: системний; структурно-функціональний; історико-логічний; порівняльно-аналітичний соціокультурний; індуктивний; контент-аналіз. Використання міждисциплінарного підходу до вивчення, дало змогу розкрити гуманітарну безпеку не лише як набір окремих напрямів і векторів державної політики, але і як повноцінну цілісну систему, що охоплює ціннісні, духовні, освітні, культурні та інформаційні основи життєдіяльності всього суспільства. Наукова новизна дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні зміни парадигми гуманітарної безпеки України – від традиційно-реактивної моделі, орієнтованої на захист від зовнішніх загроз, що виникли, до проактивної системи, спрямованої на розвиток, самозбереження й адаптацію суспільства до викликів війни та стало-активний розвиток психологічної стійкості населення (резильєнтності). В результаті всебічного повного наукового дослідження запропоновано нове тлумачення поняття «гуманітарна безпека» як інтегрального соціально-політичного інституту, що формує умови для реалізації людського потенціалу, збереження культурної спадщини, утвердження духовної єдності нації та захисту її інформаційного простору. Науково обґрунтовано і доведено, що зміна парадигми гуманітарної безпеки в умовах воєнного стану відбувається за такими основними відповідними напрямами: - переорієнтація гуманітарної політики з мирного розвитку на захисно-адаптивну модель; - активна інтеграція гуманітарної безпеки у всі сфери національної безпеки; - безперечне посилення ролі держави в координації гуманітарних процесів; - забезпечення ресурсної активізації громадянського суспільства, волонтерських і міжнародних організацій у сфері соціально-гуманітарної підтримки; - сталий розвиток системи інформаційної безпеки, цілеспрямованої на протидію дезінформації, формування національної єдності та резильєнтності. Теоретичне значення дослідження полягає у формуванні концептуальної моделі гуманітарної безпеки, адаптованої до умов воєнного стану й поствоєнного відновлення. У роботі чітко визначено основні принципи нової парадигми: превентивність, децентралізація, партнерство, відкритість, інноваційність і національна солідарність. Гуманітарна безпека держави розглядається як ключовий чинник розвитку людського капіталу, збереження морально-психологічного здоров’я нації та забезпечення сталого розвитку держави. Напрацьовані практичні значення результатів полягають у можливості їх застосування та запровадження у діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів освіти різного рівня, культури, соціального захисту населення, громадських і міжнародних організацій. Положення, що запропоновані, можуть бути використані для вдосконалення діючої нормативно-правової бази, розроблення державних стратегій гуманітарної політики, різноманітних програм підтримки ВПО, системи психологічної реабілітації, відновлення освітньої та культурної інфраструктури, формування ефективної захищеної інформаційної політики держави. Також, особливо важливим результатом дослідження, є визначення ролі освіти й науки як стратегічних чинників гуманітарної безпеки. Саме через систему освіти формується свідомість громадян, їхня національна ідентичність, відповідальність і соціальна згуртованість. Науковий потенціал країни, у свою чергу, є базою для створення інноваційних механізмів гуманітарної політики, адаптації суспільства до воєнних викликів, підготовки кадрів для післявоєнного відновлення. У результаті дослідження встановлено, що інтеграція освіти, культури та цифрових технологій є ключовим фактором у забезпеченні гуманітарної безпеки. Розроблені підходи сприятимуть підвищенню рівня міжкультурного діалогу, розвитку критичного мислення та адаптації суспільства до глобальних викликів. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розширенням емпіричної бази для перевірки запропонованих моделей, а також із розробкою конкретних освітніх програм і цифрових платформ, орієнтованих на різні цільові аудиторії. Гуманітарна безпека у сфері освіти та культури є одним із пріоритетів національної стійкості України під час війни. Завдяки міжнародній підтримці, впровадженню інноваційних рішень і мобілізації громадянського суспільства держава зберігає ці важливі сфери навіть у кризові часи. Надалі акцент має бути на відновленні інфраструктури, протидії інформаційним загрозам та підтримці культурної спадщини. Також, держава особливу увагу приділила питанню гуманітарних прав ВПО, які стали однією з найуразливіших категорій населення в умовах війни. Забезпечення їхнього повноцінного права доступу на освіту, медичну допомогу,
Author: Осейко, Дмитрій Андрійович
Language: Ukrainian
Field: Social Sciences
Domain: Social Sciences
Open Access status: green
OpenAlex ID: W7219166253